“Як же так ?! – вигукне хтось, – хіба ж не окситоцин, гормон прив`язаності, уможливлює близькість?” Що ж, давайте розберемося.
Скажімо, практикуючі буддисти стикаються з тим, що прив`язаність до приємного і неприємного – рівносильна, як мінімум (точніше – з цим стикаємося усі ми, але в теорії буддизму це розглянуто дуже детально).
Крім цього – всі, хто займалися реабілітацією при ПТСР – знайомі з механізмами подолання (копінгу) травми, в т.ч. – з повторюваними ситуаціями, котрі копіюють (більшою чи меншою мірою) травматичний сценарій. Це робиться несвідомо (припинити вдається, лише усвідомивши патологічний патерн) – по суті, це спроба виграти те, що вже було програно.
А це неможливо – без повного відтворення ситуації з тими ж учасниками. І ця травматична прив`язаність, до речі – і є одним із значущих чинників, що втримують жертв аб`юзу в аб`юзивних стосунках. Але і там це – не вихід, тому що сили аб`юзера та амплітуда насильства збільшуються – а ресурси жертви виснажуються.
Чи є близькість у відносинах аб`юзу? НІ.
Є злиття. Є зустрічні проекції. Є проживання “незручних” почуттів на території іншої людини (садомазохізм тому хороший приклад, і поведінка людей з нарцисичною травмою розвитку, і частина способів відреагування у людей з межовим розладом особистості).
Є те, що утворює стійку прив`язаність.
Близькості – немає.
Близькість закінчується, коли людина спілкується не з рівнозначним іншим – а із проекціями і уявленнями.
Стосунки без близькості ніколи не переходять в іншу фазу, форму – це той вид стосунків, котрі або тривають або “рвуться”; в них люди прив’язані до ролей один одного і не в змозі спілкуватися за межами цих ролей.
Це невротичний тип прив’язаності, звичайно ж – але в поточному соціокультурному контексті така невротичність зазвичай називається “пристрастю”, передбачається і вітається палкість, романтичність – та й взагалі, гебоїдний максималізм.
У стосунках прив`язаності складніше розстатися тому, кому в них гірше (як очевидно з написаного вище).
Тобто патологічна прив`язаність – є серйозною “скріпою”, яка гальмує, втім, особистісний розвиток обох учасників.
Що ж можна сказати про близькість, інтимність?
Інтимність – це про незбиткове насичення потреб один одного.
Це про розімкнутість спілкування (при ізоляції удвох – поза дружнім колом, в який включені обидва учасники стосунків – неминуче накопичуються помилки: тому що обидві сторони дивляться на ситуацію лише зсередини).
Це про підтримку, звичайно ж.
Про повагу і довіру без ідентіфікації.
Це про емоційні потреби без емоціональногоо обслуговування.
Це про відсутність ієрархій, відмінних від ієрархій часу (пріоритетів терміновості).
(с)Helena De Rocambole
